менше хвилини читання
Буває таке, що від самої думки про роботу хочеться вити? Ненависть до неї аж пече всередині, ніби кожен робочий день — випробування на міцність. І ось-ось здається, що зараз усе кинете, витратите останні копійки на квиток куди-небудь подалі — хай навіть тільки до найближчого містечка електричкою. Але байдуже — аби втекти.
Ми зараз не про звичайну ранкову ненависть до будильника чи п’ятничну лінь, коли думки вже літають десь на концерті. Це нормально — кожен так час від часу відчуває.
Але якщо роздратування, злість чи повна байдужість до роботи стали постійними супутниками — це вже тривожний дзвіночок. Можливо, йдеться про професійне вигорання. Що це за штука така і як з нею впоратись — давайте розбиратись.
Що таке професійне вигорання?
Професійне вигорання — це не вигадка і не просто “втома від роботи”. Це серйозний стан, який почали досліджувати ще в 1970-х роках. Вперше термін “емоційне вигорання” використав американський психіатр Герберт Фрейденбергер у 1974 році. Згодом його ідеї продовжила розвивати професорка Крістіна Маслач із Каліфорнійського університету в Берклі.
Саме вона створила модель із трьох основних складових вигорання:
- Емоційне виснаження — коли просто немає сил навіть почати роботу.
- Деперсоналізація — байдуже ставлення до колег, клієнтів або самого процесу.
- Знецінення власних досягнень — почуття, ніби всі зусилля марні й нічого не варте.
Усе це звучить серйозно — і таким є насправді. Вчені присвятили темі безліч досліджень, книг та статей. З роками інтерес до теми тільки зростав, і з 2019 року професійне вигорання офіційно внесене до оновленого списку Міжнародної класифікації хвороб від ВООЗ. Але важливо: ВООЗ не вважає його окремою хворобою. Це радше наслідок довготривалого стресу, який людина не змогла подолати.
Основні симптоми професійного вигорання:
- Повне фізичне або емоційне виснаження
- Байдуже або навіть негативне ставлення до роботи
- Втрата ефективності та бажання щось робити
Ці прояви стосуються саме професійної діяльності. Якщо ви відчуваєте щось подібне й поза межами роботи — це вже може бути інший стан, і варто звернутися до спеціаліста.
Можливо, хтось подумає: «Невже це настільки серйозно, що навіть ВООЗ звернула на це увагу?» Насправді — так. Вигорання впливає не тільки на психіку, а й на економіку: знижується продуктивність, зростає кількість лікарняних, люди звільняються, компанії втрачають прибутки. Тож це не дрібниця, а проблема світового масштабу.
Причини професійного вигорання
Професійне вигорання не з’являється нізвідки — йому передує цілий ряд факторів, які поступово виснажують емоційний, психологічний і навіть фізичний ресурс працівника. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) у своїх звітах виділила низку причин, через які люди найчастіше втрачають мотивацію до роботи та буквально вигоряють ізсередини.
Основні причини вигорання за даними ВООЗ:
- Нечіткі завдання і очікування — коли працівник не розуміє, чого саме від нього хочуть.
- Розмиті критерії успіху — складно оцінити, чи добре ти працюєш, якщо відсутні чіткі показники.
- Відсутність контролю над результатом — коли не можеш впливати на підсумки своєї роботи.
- Недостатньо ресурсів для виконання завдань — відсутність інструментів, часу чи підтримки.
- Обмеження у прийнятті рішень — штучно створені бар’єри, які сковують ініціативу.
- Слабка підтримка колег чи керівництва — відчуття самотності в роботі.
- Психологічний тиск або булінг — неприйнятні умови в колективі.
- Жорсткий графік без гнучкості — коли немає можливості адаптувати робочий час до життєвих обставин.
Ці фактори самі по собі вже можуть спричинити напруження, але в реальному житті вони часто поєднуються, що значно підвищує ризик емоційного вигорання.
Додаткові причини згідно з дослідженням Gallup:
- Надмірне або нерегульоване навантаження
- Недостатня заробітна плата
- Постійні дедлайни і стрес
- Невизначені ролі та обов’язки в колективі
Особливості ментальності та культури
У сучасному суспільстві також є свої «особливі» фактори. Серед них:
- Стрес від великого міста — шум, тиснява, довгі поїздки на роботу.
- Культ успішності — соціальні мережі змушують порівнювати себе з “ідеальними людьми”, і це виснажує.
- Гіпервідповідальність — бажання все контролювати і нікого не підвести.
- Плутанина у сприйнятті вигорання — дехто вважає, що «вигоріти» можуть тільки ліниві, а інші бачать у цьому ознаку самовідданості. Обидва підходи — хибні.
І, нарешті, ризик професійного вигорання може нести сама специфіка діяльності. Так, професійне вигорання педагогів, лікарів і працівників МНС зустрічається набагато частіше, ніж, наприклад, професійне вигорання бібліотекарів, музейних доглядачів і молодших наукових співробітників НДІ.
Що ж тепер робити і чи можна якось уникнути професійного вигорання? Так, але за умови, що профілактиці професійного вигорання працівників будуть приділяти увагу і роботодавці, і самі працівники.
Профілактика професійного вигорання
Раніше ми вже торкались теми важливості створення на роботі здорової психологічної атмосфери. ВООЗ на основі наукових досліджень пропонує підхід у трьох основних напрямках:
- Зменшення факторів ризику, пов’язаних із роботою;
- Посилення позитивних сторін праці й підтримка сильних сторін співробітників;
- Робота з уже наявними проблемами психічного здоров’я.
Як цього досягти на практиці? ВООЗ сформулювала конкретні рекомендації для роботодавців.
Заходи профілактики з боку роботодавців:
- Постійний моніторинг умов праці — аналіз, чи сприяє робоче середовище психічному комфорту.
- Мотивація за ініціативу — підтримка тих, хто самостійно прагне покращити свою роботу.
- Вивчення успішного досвіду інших — і впровадження його у своїй сфері.
- Збір зворотного зв’язку — з’ясування запитів і проблем працівників.
- Надання психологічної підтримки — організація доступу до професійної допомоги.
- Допомога в разі проблем зі здоров’ям — як матеріальна, так і організаційна.
- Залучення до ухвалення рішень — створення відчуття значущості для компанії.
- Розвиток корпоративної ідентичності — формування в працівників почуття причетності до спільного успіху.
- Кар’єрний розвиток — чіткі плани росту, які показують працівнику перспективу.
Це те, що можуть і повинні робити роботодавці. Але і сам працівник несе відповідальність за свій стан, тому важливо не ігнорувати тривожні сигнали.
Заходи профілактики з боку працівників
- Пошук джерел невдоволення — і шляхів вирішення проблем.
- Аналіз плюсів і мінусів роботи — якщо негативу більше, варто подумати про зміни.
- Чіткі межі між роботою й особистим життям — не працювати у вільний час.
- Відокремлення власних цілей від нав’язаних — працювати на те, що справді важливе для вас.
- Розуміння зони відповідальності — не нести тягар за те, що не залежить від вас.
- Догляд за собою — регулярна фізична активність, повноцінний відпочинок, якісне харчування і сон.
Якщо реалізовувати ці пункти поступово й системно, ризик вигорання суттєво знижується. До того ж, це дозволяє ефективніше використовувати свій ресурс — час, енергію, увагу — і жити збалансованіше. А щоб не пропустити тривожні дзвіночки, допоможе проста самодіагностика.
Самодіагностика професійного вигорання
На початку статті ми вже згадували основні симптоми професійного вигорання. Вони не виникають раптово. До стану мотиваційного і фізичного виснаження, байдужості до обов’язків і повної апатії людина йде поступово. І що важливо — на цьому шляху є моменти, коли ще можна зупинитися і вжити ефективних заходів.
Професійне вигорання має кілька послідовних стадій, і якщо уважно прислухатися до себе, можна вчасно розпізнати тривожні сигнали. Усе це детально описано в книзі М. Буріша “Синдром вигорання. Теорія внутрішнього виснаження” (Das Burnout-Syndrom, 2014).
Стадії професійного вигорання:
- Початкова — спочатку сильна мотивація змінюється на втому, дратівливість, апатію, тривогу й песимізм.
- Зниження інтересу до роботи — з’являється нетерпіння, конфлікти, відсутність організованості.
- Емоційні коливання та почуття провини — депресивні стани чергуються з агресивністю.
- Редукція — різке зниження ефективності, мотивації, небажання займатись новим.
- Байдужість — емоції притуплюються, зникає бажання спілкуватися, втрачається інтерес до хобі.
- Психосоматика — зниження імунітету, головні болі, порушення сну, зміни ваги, постійна напруга.
- Відчай — відчуття безглуздя, втрата сенсу життя, у важких випадках — суїцидальні думки.
Окрім уважного самоспостереження, варто скористатись науково обґрунтованими тестами, розробленими для оцінки рівня вигорання. Самодіагностика й профілактика — ефективний дует у боротьбі з вигоранням. Як уже зазначалося, заходи мають вживатися як з боку роботодавця, так і з боку самого працівника.
Варто розуміти: відсутність ознак вигорання не завжди свідчить про стресостійкість. Часто це просто означає, що людина наразі працює в комфортних умовах. Як ми вже згадували, наприклад, педагоги, лікарі та рятувальники стикаються з вигоранням значно частіше, ніж бібліотекарі, музейники або співробітники наукових установ. Це пов’язано не з особистими якостями, а з характером професії.
Отже, головне — бути уважним до себе, не ігнорувати сигнали організму та психіки, й не соромитись звертатися по допомогу.
Бережіть себе і своє психічне здоров’я!
Читати також: Способи уникнути шахрайства на фрилансі та віддаленій роботі (2025)
